Історія села Малинівка

Сучасний стан

Перш ніж ознайомити Вас з історією нашої рідної і улюбленої Малинівки, нам би хотілося представити її у всій своїй красі, повноті та багатстві.

• Дата народження                                20.12.1457 року

• Місце народження                              беріг річки Малина

• У її власності  знаходяться              1173 га

орної землі                                           778 га

• Переробляється:                                   66% землі

 • З них: індивідуально                             43% землі

 агрофірмою ім. Суворова               17% землі

 СФГ                                                   06%

Вирощуються  культури  : кукурудза, пшениця, соя.

Також у нашому селі займаються тваринництвом.  На сьогоднішній день діє приватне фермерське господарство „Вівчарик” (Георгіца Юрій Васильович) , птахофабрика „ Малинівка”( директор Баранов Валерій Михайлович), страусина ферма ( Карунту В.М.) .

• Чисельність населення                     1316 жителів

 • З них : працездатні                            597 ( 44% )

 працевлаштовані                                 77 (  12% )

  працюють за кордоном                       250 

• Багатодітні сім'ї                                  6

За останні 10 років у Малинівки  спостерігається спад натурального приросту населення. Смертність перевищує народжуваність у 2 рази ( народились – 109, померли – 216 ).  

            

У селі функціонує:
 * Сільська рада

 * Загальноосвітня середня школа –132 учнів,21 вчителів;

  * Шкільний музей „ Свічка часу” ;

* Сезонний ДНЗ -   28 дітей;

 * ФАП;

 * Поштове виділення;

 * Сільська бібліотека  (Додаток № 3);       

Обслуговують населення : 
* Державний магазин  «Сільпо» – 1

  * Приватні магазини – 3

  * Магазин будівельних матеріалів                                               

* Приватна фірма „Вікна – двері”      (    Русу А.П.  )                                                                                       

  Наше село відоме різноманітністю віросповідань. Таким чином на даний момент діє : 
* Християнська православна церква святої Парасковії

*  Християнська Євангельська П'ятидесятницька церква

*  Християнська Євангельська Баптистська церква

       Також з 2003 року у Малинівки був відкритий реабілітаційний центр

 « Рука людини », який займається лікуванням людей від алкогольної і наркотичної залежності. Очолює центр Лук’ян М.І.                             

Знайомство з нашим райським куточком доповнює гімн села, складений вчителькою французької мови Бернік Ангеліною Порфирівною в 1991 році .

Значні для села історичні події

Наше село пройшло багато етапів розвитку, знаходилася під владою різних держав:

* Від першої згадки  про наше село яке було зафіксовано у грамоті, яка була написана 20 грудня 1437р. правителем Молдови Ілієш Воде, сина Александра чел Бун. Він віддав Міліноуціі (так пишеться у грамоті) у володіння Михайлу з Дорогоя. Так Малинівка отримала паспорт (посвідчення) з роком її заснування і назвою. На той період наше село знаходилося під владою Молдови.

*У 1514-1774 р.р. наш край був під владою турків і у документах з'являється назва Мілінешкалія. Про період турецького панування у рідному краї свідчить назва криниці – „ криниця турків”, яка розташована в урочищі Будей.

За історичними документами перепису з 1774р. у Молдавії  з'являється сучасна назва Малінешть, тобто Малинівка.

*В  період Російського царського правління ( 1812 – 1918 р.р.) з 1869 року в нашому селі  була відкрита церковно – парафіянська школа, яка була розташована у приватному будинку. Мова навчання – російська. Попечителя у школи не було. Тільки через 25 років була побудована кам’яна початкова школа, була побудована церква, яка є діючою і сьогодні. 

Нам стало відомо, що Новоселиця  у 1917 р. опинилась в центрі воєнних дій між російськими і австро – угорськими військами. Російські війська то наступали, то відступали, тим самим Новоселиця і довколишні села переходили з одних рук в інші, в тому числі і наше село.

*У листопаді – січні 1918 року наш край захопили румунські війська. Як згадують наші старожили румуни з перших днів розгорнули кампанію проти української мови. Заборонялося говорити українською мовою. У роки румунського господарювання відбувалася реорганізація школи. 26 липня 1924 р. був прийнятий Закон „ Про початкову та середню освіту”, яким передбачалось введення обов’язкового 7 – річного навчання, так у нашому селі з’явилася семирічна школа .

28 червня 1940 р. в наш край прийшли радянські війська.

Напад фашистів на Радянський Союз 22 червня 1941 р. знову змінив владу в селі. Продовжувалися роки румунської адміністрації.

*У роки війни в селі не відбувалось якихось значних історичних подій. Прихід та відхід румунської та радянської армії пройшли без особливих подій для населення села.

Ми свято бережемо пам’ять  про наших односельчан, які віддали життя у роки Великої Вітчизняної Війни. В центрі села стоїть обеліск загиблим воїнам – землякам. 

Після завершення війни територія нашого села перейшла до рук Радянського Союзу до 1991- проголошення незалежності України де знаходилася. За цей період була побудована наша школа (1978), колгосп, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт та багато інших необхідних для розвитку села місць.

*В період незалежності наше село розвивається ще більше з’являються приватні підприємці, школа стає І-ІІІ ступенів. Наше село збагачується новобудовами. Негативно вплинула криза 1990-2000 років багато односельчан виїхали за кордон, на сьогоднішній день за кордоном за офіційними даними знаходяться 250 людей.

Видатні постаті села

Цезаря Балтаг , якого румунський критик Думітру Ніку ставить його наряду з іменами великих румунських поетів ХХ ст. як Микита Стенеску, Марин Сореску, Іоан Олександру, Анна Бландіана та Андріан Пеунеску.

Своїм першим дебютом стає збірка віршів „ Comuna de aur” у 1960 році у журналі „ Luceafărul”.

„Odihna în ţipăt” ( 1969 рік) – збірник справжнього поетичного змужніння.

Збірник „Euridice în umbră” (1988 рік) – найвищий поетичний рівень Цезаря Балтаг.

Як есеїст він розкривається у збірнику „ Paradoxul semnelor”, в 1996.

 Його літературну творчість доповнюють збірки:

„Ochii tăcerii”, 1996 рік., „ Vis planetar”, 1994 рік., „Unicorn în oglindă”, 1975 рік., „Dialog la mal”, 1985 рік., „Chemarea numelui”, 1995 рік.,„Monada”, 1968 рік., „Poeme” ,1981 рік.

Перекладає з французької мови роботи Мірчі Еліаде.

В 2011 році  нами було прочитано немало літератури та проведено немало бесід зі старожилами села. Ми ознайомилися з життям та творчістю румунського поета Цезаря Балтаг, який походить з нашого села.

Ми вважаємо, що нам необхідно продовжити пошукову роботу та налагодити зв’язки з тими людьми, яки жили, працювали та творили спільно з цією сім’єю.

Порфирієм Семеновичем Сандуляком , якого всі знають як дід Порфир Майка.

Починає друкуватися у районний газеті «Cuvăntul adevărului», потім в обласній «Zorile Bucovineі», у сатиричному журналі «Chipăruş»( Молдова).

Пише вірші для дітей, а також починає писати повісті про передовиках сільського господарства, сусідів, знайомих.

1.       У 2001 році з допомогою районної адміністрації, а саме голови Михайла Мельничука, видається книга «Дід вам розповість».

Прочитав її ти побачиш його маленьким хлопчиком, учнем, 30 років трактористом в колгоспі, «якого так і не нагородили медаллю».

З особливим інтересом читаєш його спогади. У повісті «Mă porniі şi eu la fete»  ми бачимо діда Порфирія на перших в його житті посиденьках, де він проходить хрещення молодості. Тут він знайомить нас з народними молодіжними піснями 50.

Кожний малинівчанин радий його почути , або прочитати колядки діда Порфирія. Він не тільки друкується ними у районній газеті «Cuvântul adevărului» або в обласних «Zorile Bucovinei», «Concordia», але є активним учасником Новорічних районних свят.

Андрія Георгійовича Житару.    Його роботи можна побачити у домі ім. Петра Мовиле, у головному корпусі Державного медичного інституту  ім. М.Тестімецяну у м. Кишинів, також в художних салонах та галереї Федірка (культурно-мистецький центр  „Українська книга) м. Чернівці, в музеї м. Ужгород. Його картини були виставлені на експозиції: „Арт-миф” в Росію ( 1992 р.),  „Мистецтво Буковини” у м. Сучава  ( Румунія , 1994 р.), у Канаді, у консульстві Румунії в Україні ( 2003 р.). 

Він є учасником міжнародного проекту „Меридіан серця” з нагодою 590-річчя Чернівців ( 1998 р.) та проекту „Митці-Чернівцям” з нагодою 600-річчя Чернівців.

Серед дев'яти робіт художників Буковини, розміщених у польському журналі „Widziane Czerniowiec” ( 2006 р.), зустрінеш і роботу Андрія Житару.

Його картини оздоблюють громадсько-політичний, літературно - мистецький і науково - освітній часопис „Буковинський журнал”, 2-3, 2005 р.

Його ім'я  відомо і у Республіці Молдова. Воно увійшло в енциклопедію.

У нашому селі у 1952 р. народився художник – вітражист Анатолій Васильович Винту.  З 1999 р. Анатолій Васильович є членом творчого колективу художників-вітражистів „Три - в одному” Львівської асоціації „Вікно”. Він, талановитий митець – вітражист, який разом з колегами – друзями Личиком Олександром та Юрієм Павельчуком створюють шедеври унікального старовинного мистецтва. Цей вид монументального мистецтва дуже складний і поодинці з ним важко справлятись. При створенні вітражів кожен виступає як колорист, художник – рисувальник або творцем композицій, конструктором.

Вітраж сьогодення – церковні вікна, об'ємно – просторові композиції, вітражі – перегородки та багато інше.    

Люди радіють, що їх талант засвітився у багатьох вітражах, що прикрасили сучасні храми України, у тому числі і нашу церкву пресвятої Параскеви. „ Дивлячись на вітражі львівських художників, відчуваєш єдність з космосом”, - говорить киянка яка відвідувала виставку львівських митців вітражистів.

„ Заслуговує на увагу почерк майстра високого класу Анатолія Васильовича Винту, який віртуозно володіє віражною мозаїкою. Лики Святого Миколая, Святого Кирила та Святого Мефодія, як і багато інших, вражають витонченим образним мисленням, володінням технікою розпису. Вони позначені глибиною думки про філософію життя, ніби застерігають від лиха, яке люди чинять одне одному”, - пише Ольга Журавльова у статті  „Вітраж як символ души” ( Часопис Національної Спілки письменників України „Дзвін”, 11.2010 р.).

Творчий колектив художників – вітражистів приймав участь у багатьох виставках: у Львові – декілька, у Києві – тричі, двічі у Одесі і навіть у Парижі ( 2004 р.) з нагоди 50 – річчя членства України в ЮНЕСКО.

Краса схвилювала відвідувачів. Львівські майстри полонили серця і парижан. Так, краса здатна врятувати світ. Але наш сучасник, який пережив безліч стресів, з тривогою і болем запитує: „А хто врятує красу? Адже вона сама надто вразлива...”.

Також ми пишаємось іменем народного художника Ксенії Григорівни Паламарчук. Її натхненником є природа. Тому більшість робіт це найпрекрасніше творіння природи -  квіти. Сама художниця впевнена, що краса і простота одної квіточки говорять про безліч понять: мир, щастя, честь, дружба, любов. 

Життя , як і більшість громадян нашої країни, підкинула її в Італію.Тут їй пощастило. Вперше була проведена виставка її робіт. 

Необхідно відмітити, що Малинівка виростила та виховувала не тільки кращих поетів, письменників, живописців, але і поповнила спортивний склад. На протязі всього свого життя вони передавали і  передають свої знання та вміння підростаючому поколінню. Так:

* Чебан Василь Іванович – член збірної команди з волейболу Молдови, учасник ІІ Спартакіади народів СРСР (1959 р.), тренер чоловічої команди з волейболу Молдови (1968- 1972р.р.).

* Руссу Михайло Васильович, вчитель фізичної культури Боянської ЗОШ І – ІІІ ступенів, тренер Новоселицької ДЮСШ, чемпіон ????? обласних змагань з класичної боротьби ( 1976 – 1985 рр.), боротьби самбо ( 1980 – 1985 рр.), з вільної боротьби ( 1977 – 1985 рр.) та з боротьби дзю – до ( 1981 – 1985 рр.).

      * Карабуля Лазар Іванович у 19970 – 2000 рр. працював викладачем фізичної культури ТУ Республіка Молдова),став кандидатом у майстри спорту з волейболу.

* Бернік Діну Лазарович з 2006 р. працює вчителем фізичної культури в Малинівський ЗОШ І –ІІІ ст., захоплюється водним туризмом та має відмінні досягнення в обласних змаганнях: у 2008 р. – ІІ місце у класі суден „Катамаран – двійка” на дистанції СЛАЛОМ  у 2009 р. – ІІ місце, водний туризм ( СЛАЛОМ), зліт працівників освіти Чернівецької області.   

      Юні спортсмени продовжують традиції старшого покоління. В останніх роках, виступивши у різних змаганнях, досягли немалих хороших результатів.

Наше село в полумї війни

Тих днів не змовкне слава...

Велика Вітчизняна війна, війна в Афганістані…Страшні, брудні,  необ'явлені…

А хіба війни можуть бути чистими. Вони всі приносять смерть, жаль, біль у наших серцях, у серцях матерів.

65 років минуло, як скінчилася війна, але її відгук і досі хвилює душу. Вона нагадує шелестом трав на тихому солдатському кладовищі. Нагадує Вічним вогнем в День Перемоги біля пам'ятника загиблим односельцям, який стоїть у центрі села. Нагадує оформлений у нашій школі Зал бойової слави.

Людська пам'ять… Вона має свої межі. Однак усі не можуть забути все. Тому у залі нами оформлена експозиція під епіграфом:

«Пам'ять, стій! Зупинись на хвилинку,

Серце замри…

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим…»  

Стенд цієї експозиції «Сторінка пам'яті» ознайомлює нас зі втратами  СРСР та України у Великій Вітчизняній війні. Стенд доповнюється прізвищами та декількома фотографіями 75 односельців – учасників війни, які пішли у вічність. Слід їх непрожитих життів розтанув в історії. Від багатьох не залишилося навіть фотографії.

Карта Європи та цифри стенду «Солдатські вдови…Журавки сиві» розповідають про те, що з 75 загиблих односельців покояться у:

Польщі – 22, Росії – 5, Росії – 5, Германії – 3, Словаччини – 1, Литви – 1. 45 пропали безвісти.

І виглядали заплакані очі матері та батька чотирьох синів: Бундука Василя Андрійовича, Бундука Дмитра Андрійовича, Бундука Іллі Андрійовича та Балтагі Афанасія Андрійовича, який не дожив до Дня Перемоги три дня. Впав у квітучому саду 6 травня 1945р. в останніх боях в Германії.
А Карабуля Харитина чекала свого єдиного сина  Олексія Васильовича все своє життя, зберігаючи його сорочки…

Під стендами є вітрина з цінними матеріалами, які пов'язані з героїчним минулим наших земляків.

Як  прочитати без хвилювання спогади ветеранів Великої Вітчизняної війни, які зібрані у альбомі оформленому учнями 80 – х років нашої школи?

Прочитав їх дізнаєшся про фронтові стежки кожного з них. І ніколи не забудуться рядки: «Був страшний бій, коли звільняли Варшаву. Переходили Одер. Нічого не було видно, крім огню та диму. Нічого не було чути, крім звуків снарядів та свистів осколків та куль» ( Зі спогадів Георгіци Івана Григоровича).

«Командиром полку був капітан Мєдвєдєв. Чудова людина. Загинув за два місяці до Перемоги» ( Зі спогадів Георгіци Василя Мефодійовича).

„ У звільнених нами містах люди нас зустрічали зі сльозами на очах, піснями та квітами, хлібом і сіллю...” ( Зі спогадів Томи Василя Кириловича)

На війні, як на війні: падали солдати від куль та снарядів летіли до дому похоронки. І яка радість, коли приходили трикутнички – листи з фронту. Таки чотири листа з фронту Мудряка Павла Івановича у вітрині  Зала бойової слави. Вони були адресовані дружині. Тримаєш у руках трикутнички і серце завмирає, коли починаєш їх читати. Вони були свідками останнього року війни. Читаєш їх і дивуєшся наскільки велика була у них віра у те, що повернуться додому і знову стануть господарями рідної землі.

Стенд  ознайомлює нас з тими, хто подолавши смерть зустріли Перемогу. Щороку рідшають їх ряди. Зараз їх сім.

Афганістан…Інтернаціональний обов'язок, пам'ять, біль і сором…Безглузда війна…Але це не применшує наших втрат у цій війні. Тому в нашому залі експозиційні матеріали «Пам'ять стій! Зупинись на хвилинку…» доповнюються розміщеним стендом «І чорніли тюльпани…», який є сторінкою пам'яті України в афганській війні.

Воїнами – інтернаціоналістами стали п'ятеро односельців:

Сандуляк В'ячеслав Михайлович

Середенко Роман Георгійович

Георгіца Юрій Іванович

Кіореску Сергій Пантелійович,

котрим випало жити. Їх фотографії розміщені на стенді «Воїни - афганці».

Кіореску Сергій Пантелійович у 1983 – 1984рр. був головним лікарем – анестезіологом в Афганістані, приймав участь у Панджерській операції, у 1974р. був нагороджений орденом ІІІ ступеню «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР».

                                      

                                        Поставте скибку хліба на стакан

                                         І голову схиліть в скорботі вічній

                                         За тих, кого убив Афганістан,

                                          Чиї він душі ранив і скалічив.

Життя торжествує в новім поколінні,

Та болі минулі - довіку нетлінні,

З граніту волає грізно і люто:

„Ніхто не забутий, ніщо не забуто!”

Вічний вогонь клекоче.

„Люди! Не треба війні,

Щоб не вмирали дочки,

Сестри, брати і сини”.

Вічний вогонь палає,

Тужать берізки над ним,

Вічний вогонь вимагає:

„Миру і щастя живим”.